Як працюють мами. Мами діляться досвідом і надихають

ТЕДДІ-клуб поспілкувався з успішними молодими мамами, які знайшли можливість працювати в декреті: хтось – не «випадаючи» з професії, хтось – пізнавши нову улюблену справу, хтось – навчившись новим корисним навичкам, які дало їм материнство.

Анна Андрусик, 29 років, екскурсоводка, тур-лідерка

Синові Юрку – 1 рік 10 місяців
 

Я ДУЖЕ люблю свою роботу та своє місто (Київ – ред.), тому взагалі не уявляла, як буду не проводити екскурсії більше кількох місяців. Крім того, моя робота не «9–18», тому підлаштувати мамські обов'язки під мою роботу легше

Я водила екскурсії до 38 тижня вагітності, а після народження провела першу, коли малому не було ще трьох місяців. У перший тур я поїхала, коли малому мав виповнитися один рік, – це було найтяжче серед усіх моментів моєї роботи. Тепер у мене знову будуть тури (а вони від трьох тижнів, перший був 35 днів), а короткі відрядження на 4–7 днів
я вже спокійно переживаю

Робота вашої мрії, робота, яку ви любите, не покине вас у жодному разі. Ви знайдете варіант, як продовжувати працювати. Моя порада – знайти допомогу. Це можуть бути друзі, бабусі, дідусі, просто родичі, наймана няня. Це те, що дає змогу знайти час на себе, свою справу. За цей час ви дуже плідно працюватимете, бо ви зацікавлені в тому, щоб одразу закінчити поставлену задачу, а не розтягувати її виконання на незрозумілий час.

Особисто я ненавиджу листування по інтернету й паперову роботу, але саме завдяки материнству я навчилася якомога швидше закривати питання в мейлах. Раніше я могла ду-у-у-уже довго листуватися, відкладати написання листа тощо. Тепер у мене все відбувається дуже швидко. Це саме стосується письмових перекладів (мені дуже рідко таке випадає, раз на півроку) та якихось проектів. Раніше я довго налаштовувалася, шукала музику під настрій, готувала чай чи каву тощо. Тепер сідаю та працюю, варіантів нема: якщо відкладу роботу, менше спатиму, а в цьому я ох як не зацікавлена!

Надія Дойчева-Бут, 34 роки, художниця

Доньці Дарині – 4 роки
 

Те, що легше вже не буде, я зрозуміла ще на першому році нашого спільного з Дариною життя. Тому я намагаюся ущільнити свій графік. Використовується кожна хвилина, намагаюся за одну дію зробити кілька справ. І від таких практик стає чіткішою структура думок, не залишається часу на самоїдство (хоча ні, на це я завжди знайду час, але значно менше, ніж до появи дитини!).

Головним лайфхаком є мої свекри. Без їхньої допомоги я б не справлялася, і під час робочих дедлайнів я сміливо «здаю» їм дитину в інше місто. Сумую, звичайно, від цього ще більше загострюється почуття відповідальності. Можливо, це якраз і заважає роботі.

Маленька дитина займає практично весь час, планувати якісь важливі справи без сторонньої допомоги неможливо. Але коли вона засинає, притиснеш її, понюхаєш у неї за вушком – і розумієш суть речей. Здається, саме з її появою в мене з'явилася величезна кількість ідей. І головне – немає страху щодо їх реалізації. Єдине, що стримує, – це брак часу. Але для успішної реалізації проектів потрібен певний опір іззовні, я вважаю.
Це тримає в тонусі.

Ольга Моргунюк, 27 років, журналістка-міжнародниця

Доньці Милані – 2 роки
 

Я мама вже майже два роки, і в певних життєвих і робочих аспектах я почуваюся більш упевнено, ніж раніше. Це не лайфхак. Це внутрішнє відчуття, яке в мені з'явилося саме
з народженням дитини. Так, воно дуже часто зрівноважується самобичуванням, що бездітні встигають більше. Але попри те, я часто відчуваю себе тигрицею, яка має захищати своє тигреня, тому маю досягати успіху, зокрема й у роботі, аби відстоювати її та свої права, аби мати ресурси на те, щоб її захищати.

Що ж до лайфхаків, то я багато речей роблю з дитиною. Наприклад, хатню роботу. У свої два Милася вже непогано може поскладали посуд на нижню полицю посудомийки, уважно перевіряє, чи правильними шматочками я нарізала овочі для борщу, виймає випрану білизну із пралки й любить допомагати мені пилососити. Мені пощастило: вона дуже спокійна, тому ходила
зі мною і на інтерв'ю, і на зустрічі (щоправда, до того часу, як побігла й заговорила, але й тепер на короткий період можна домовитися). Я намагаюся щоразу попередити, що буду не сама. Утім, десь після 18 місяців вона рідше ходить зі мною на якісь події чи зустрічі, де треба говорити на серйозні теми і я не можу відволіктися, аби її розважити, а 40 хвилин малювати чи наклеювати наліпки їй не цікаво (але на 15 хвилин це чудово працює!).

Я теж дуже вдячна заходам, які є дружніми до дітей та організовують дитячі куточки.
Так було на цьогорічному Lviv Media Forum. Миласі там дуже сподобалося, а я змогла послухати спікерів. Узагалі дуже важливою також є підтримка рідних. Кожна годинка чи й менше часу, яку моя дитина залюбки проводить із татом чи бабусею, – для мене це велика допомога й інвестиція. Тому, якби в мене її не було, я б точно не змогла говорити про своє робоче материнство так, як говорю про це тепер.

Олена Гоноровська, 33 роки, кар’єрна консультантка

Доньці Єві – 2 роки і 7 місяців
 

Потреба у професійній реалізації, у тому, щоб отримувати задоволення від роботи, – це не тільки одна з моїх основних цінностей, це й, по суті, основа моєї роботи кар’єрного консультанта, те, з чим я допомагаю іншим. Водночас я щиро вірю в те, що перший рік дитини – це основа її майбутнього життя, період формування її базової довіри до світу
й до себе, і мама поруч – це не забаганка, це – маст. Довелося знайти для себе низку лайфхаків для поєднання цих двох речей.

По-перше, знайти самореалізацію можна не обов’язково в основній роботі. У перший рік життя дочки мені приносило величезне задоволення організувати блог для мам OxytoZen, збирати тематичні й просто парково-покривальні зустрічі для мам із малюками. Це не тільки «тренувало» мозок, давало навички організації та написання текстів, але й дуже підтримувало й дарувало теплі знайомства, які я ціную й тепер. Мами разом – це сила

По-друге, мій фах дозволив мені виходити й консультувати буквально з кількох годин. Упевнена, що практично кожна мама може знайти для себе справу на кілька годин
у день чи навіть тиждень, віддалено чи в офісі. Це дає змогу видихнути, відчути себе знову «дорослим» професіоналом, а не просто мамою, нарешті знову взути підбори . Потім це допоможе плавно повернутися до повноцінного робочого ритму.

По-третє, я за свідомий і постійний пошук способів оптимізації побуту. Наші бабусі-дідусі живуть не в Києві, тому на допомогу була няня: спочатку просто погуляти на кілька годин, із часом – на півдня й відтак на повний день. Переконана, що, якщо тільки є можливість, потрібно запросити хоча б раз у тиждень помічницю по хатній роботі та зняти із себе велике прибирання. Варто себе спитати: чи можу я за цей день заробити стільки, щоб заплатити прибиральниці? Якщо так, то немає навіть сумнівів, що це того варте.
Ну й допомога чоловіка – безцінна. Радію, що навколо все більше свідомих татусів, які розуміють, що мамі потрібен час на себе, і допомагають його знайти.

І четверте: якщо мама психологічно готова до того, щоб працювати, не впадає в паніку від думок про те, що там із її чадом відбувається щосекунди, – вона супер ефективна!
У неї немає можливості залишитися після роботи, доробити щось увечері – тому вона не точить ляси, не прокрастинує, а працює!

Веліна Вайткунайте, 27 років, власниця бренду пастили «Веліна»

Доньки: Милослава – 4 роки 8 місяців, Даринка – 2 роки 4 місяці
 

Коли я народила першу доньку, то вже десь за півроку почала шукати підробіток удома. Мені як новоспеченому соціологу вдалося застосувати свої навички лише в рерайті чи копірайті. Але це було зовсім не те.

Потім була ще різна віддалена робота – наповнення сайтів, переклади, поодинокі підробітки поза сферою своїх знань. Це все жодним чином не стосувалося соціології, яку я так люблю. Від чого ставало дуже сумно.

Коли народилася друга донька, час декрету пролонгувався ще на три роки. Усвідомлення того, як я зможу вийти на роботу через 6 років, без досвіду, з двома маленькими дітьми – вганяло в паніку.

Але… Усе змінилося тоді, коли ми деякий час жили в селі. Мій хороший друг підказав чудову ідею з приготуванням корисних солодощів – пастили. Спочатку це було як хобі. Вигадувати нові, незвичні смаки було самим задоволенням. Подумки я називала себе чарівницею, адже від плодів моєї праці ставали щасливими мої діти та друзі. Трохи згодом нове захоплення переросло в те, що може приносити заробіток. Хто б міг подумати, що я зможу отримувати гроші за те, що дуже люблю? Ніколи не знаєш, як життя поверне свої дороги.

Жанна Капшук, 28 років, редакторка

Діти: Софійка – 7 років, Ромчик – 5 років
 

Скажу чесно: у мене був період, коли я думала, що game over. Я сиділа тоді вдома
з двома малюками, і мені здавалося, що молодість, розвиток і перспективи вже
в минулому і що нічого мені більше не світить. Я трохи працювала віддалено (переважно ночами, як багато мам-фрілансерів) і не уявляла, як можна поєднувати роботу та сім’ю.

Але я таки вийшла на повний робочий день, коли молодшому синочку було 2 роки,
а старшій донечці – 4. Тепер їм 5 і 7 років. Я – мама. І я – випусковий редактор книжкового видавництва. Тепер я озираюся на ті свої давні думки й дивуюся, як я взагалі могла так думати. Тому кажу мамам, які сидять удома з дітками: так не обов’язково буде завжди.
Час іде – і все змінюється!

Насамперед допомагають рідні. Особливо – коханий чоловік: він розуміє та підтримує моє прагнення самореалізації, дуже надихає своєю вірою в мене та допомагає піклуватися про дітей. Також допомагають дідусь і бабуся, які часом беруть дітей на себе. Та й самі дітлашки – це теж мої помічники Доглядаючи за ними, коли вони були мацьопками,
я навчилася краще організовувати свій час, виділяти й розставляти пріоритети, коли треба зробити вибір, навчилася бути терплячішою та рішучішою. Також саме з ними
я досліджую дитячу літературу, спостерігаю за їхньою реакцією на різні дитячі книжки та періодику – а це вже частина моєї роботи.

…Інколи буває дуже складно. Особливо, коли діти хворіють, на жаль, це в нас буває досить часто Як і в усіх, у мене бувають напади поганого настрою або безсилля – від постійної біганини й мільйонів справ. Але вчуся все це проходити й не опускати руки, якщо щось не так… І, звичайно, до мене часом прибігають думки, що я б хотіла більше часу проводити з дітьми. Та я дивлюся, як цінують дітлашки наші сімейні вечори та вихідні, на які ми придумуємо щось цікавеньке, та й сама я це все зараз дуже ціную і думаю про те, що головне таки не кількість, а якість!

Ольга Купріян, 29 років, письменниця, оглядачка дитячих книжок

Доньці Ярославі – 2 роки 2 місяці
 

Фото –Оксана Вербовецька

Останні… дайте подумати – роки два! – думаю про те, якими чудовими працівницями насправді є матері. Вони мотивовані працювати, отримувати результат швидко та якісно. Так, вони не можуть часто працювати в офісах і понаднормово. Але це питання пріоритетів, і нормальний роботодавець знає, що це адекватні пріоритети, і мама зробить усе можливе, щоб роботу було виконано. Часто ми працюємо ночами, часто наймаємо няню й просимо близьких провести час із нашими дітьми, поки ми працюватимемо.

Мама, яка працює, йде на роботу з радістю. І повертається додому з радістю. А ще – про це рідко говорять ейчари – мами за час декрету не лише втрачають робочі навички (але на те вони й навички, щоб швидко відновлюватися), але й набувають нових умінь.
Я б тепер із гордістю вписувала в резюме багатозадачність, кризовий менеджмент
і стресостійкість, і це була би чистісінька правда. Бо якщо ви ніколи не чули, як маленька дитина чогось вимагає, то ви ще не їли смаженого вовка

Мій основний лайфхак – «правильна» робота в декреті. На щастя, я її знайшла ще до народження дитини, тож тепер працюю з дому. Час від часу треба домовлятися про те, щоби хтось побув із донькою. Часом доводиться надолужувати в час, коли дитина спить. Практично весь час треба вибирати між такими спокусливими речами, як сон, робота, книжка, серіал, чоловік Це – один із найскладніших виборів, чесно.