Захворювання, що передаються статевим шляхом

Вірус папіломи людини

Визначення: Папілома (від лат. рapilla - сосок) - це вірусне інфекційне передракове захворювання з контактним механізмом передачі збудника. Характеризується папіломатозними утвореннями (бородавками) на шкірі і зовнішніх слизових оболонках.

Збудник: Папіломавіруси з сімейства Papavaviridae групи Papillomavirus (HPV).
Резервуар і джерела збудника: Людина, хворий або носій.

Механізм передачі збудника: Найпоширеніший шлях передачі збудника - статевий. Зараження відбувається при контакті з статевими органами хворого. Так само можливе зараження плода при проходженні через родові шляхи інфікованої матері.

Інкубаційний період: Від 1 до 10 місяців (зазвичай 2-3 місяці).

Основні клінічні ознаки: Через 2-3 місяці після зараження хворий виявляє на зовнішніх статевих органах невеликі бородавки. Розрізняють декілька видів бородавок: звичайні (щільні вузликові утворення з шорсткою поверхнею); плоскі (гладкі, приплюснуті вузлові або ниткоподібні вирости на слизовій оболонці); підошовні (щільні вузликові утворення, покриті товстим шаром ороговілих клітин). У чоловіків папіломи локалізуються в вінцевій борозні статевого члена, у зовнішнього отвору сечовипускального каналу, на внутрішньому листку крайньої плоті, в області заднього проходу.

У жінок - на внутрішній поверхні великих статевих губ, на малих статевих губах в області входу в піхву, промежини і навколо заднього проходу. При цьому статеві органи набувають різкого, неприємного запаху.

У міру збільшення бородавки набувають яскраво-червоного кольору, стають дуже болючими (особливо під час статевих актів), а статеві органи набувають різкого, неприємного запаху.

Лабораторна діагностика: ПЛР (ДНК - дослідження). Серологічна діагностика (ІФА).

Гарднерельоз

Визначення: Гарднерельоз (вагіноз бактеріальний) - це бактеріальна інфекція, що передається статевим шляхом. Захворювання характеризується порушенням природної мікрофлори внутрішніх статевих органів. У жінок гарднерели найчастіше вражають піхву, у чоловіків - уретру (сечовипускальний канал).

Збудник: Захворювання викликають гарднерели. Найчастіше гарднерельоз супроводжується додатковими інфекціями: трихомонадами, хламідіями або мікоплазмою.
Резервуар і джерела збудника: Людина, хворий або носій.

Механізм передачі збудника: Зараження відбувається статевим шляхом при контакті c хворим або носієм. Так само можливе зараження дитини під час пологів (при проходженні через родові шляхи інфікованої матері).

Інкубаційний період: Від 5 до 25 днів (в середньому 7-10 днів).

Основні клінічні ознаки: Найчастіше захворювання протікає незначними проявами симптомів або взагалі без них (особливо у чоловіків). При тривалій відсутності лікування захворювання переходить у хронічну форму з періодичними загостреннями.

У чоловіків при гарднерельозі спостерігаються слабкі, мутно-сірі виділення з уретри з різким, неприємним запахом. Також відзначаються печіння, свербіж і болі при сечовипусканні. При тривалій відсутності лікування, захворювання може спровокувати розвиток простатиту чи безпліддя.

У жінок спостерігаються рясні, пінисті виділеннями з піхви з різким, неприємним запахом. Також відзначаються свербіж, печіння в області зовнішніх статевих органів, неприємні відчуття під час статевого акту, болі в області піхви і промежини. При тривалій відсутності лікування, гарднерельоз може спровокувати різні запальні захворювання, ерозію шийки матки, ускладнення під час вагітності (викидні або передчасні пологи), ендометрит і безпліддя.

Діагностика: Найбільш точним методом діагностики є ПЛР (ДНК - діагностика). Дослідження визначається з піхви або уретри під мікроскопом.

Лікування: проводиться в два етапи. На першому етапі зараз найбільш широко застосовуються метронідазол (трихопол) в таблетках + вагінальні креми і свічки. Курс лікування 7 днів. На другому етапі проводиться нормалізація флори піхви шляхом місцевого застосування біопрепаратів (лактобактерин, апілак, біфідумбактерин, Біфідін) в тампонах. Курс лікування 7-10 днів. Це дозволяє відновити порушену мікрофлору піхви і забезпечити надійне лікування. Досі гінекологи розходяться в думках щодо необхідності лікування статевого партнера. Але лікуватися жінці обов'язково, тому що крім дискомфорту, захворювання може призводити до різних запальних ускладнень, особливо небезпечним під час вагітності (недоношування вагітності, зараження дитини).

Генітальний герпес

Визначення: Герпес - це серйозне інфекційне захворювання, що передається статевим шляхом, протікає приступоподібно. Характеризується наявністю на шкірі і зовнішніх слизових оболонках статевих органів людини дрібних сверблячих пухирців, заповнених прозорим вмістом.

Збудник: Вірус простого герпесу I і II типів. Проявляється при зниженні імунітету, після простудних захворювань, фізичних і емоційних перевантажень. Найчастіше СНІД (ВІЛ) і герпес протікають разом.

Резервуар і джерела збудника: Людина, хворий або носій.

Механізм передачі збудника: Зараження може відбутися при статевому контакті  з особою, у якої є герпетичні висипання (активна стадія хвороби).

Інкубаційний період: Від 2-х до 3-х днів.

Основні клінічні ознаки: У жінок висипаннями, що супроводжуються свербінням і болючістю, на зовнішніх статевих органах. На місці проникнення вірусу приблизно через 2 тижні виникає свербіж, біль, поколювання, печіння. Шкіра в цьому місці червоніє, утворюються бульбашки з прозорою рідиною, розміром з просяне зернятко, в кількості від 2-х до 20 штук, які на 2-3 добу зливаються в 1-2 великих сверблячих міхура з нерівними краями. Вміст бульбашок каламутніє і до 5-6 дня вони виразкуються. На їх місці з'являються болючі виразки, загоюються на 7-8 день. На їх місці, як правило, залишаються світлі плями. При цьому спостерігається збільшення і болючість пахових лімфовузлів, підвищення температури, головний біль, часті і болючі сечовипускання (цистит). Якщо уражена шийка матки, можливий безсимптомний перебіг хвороби.

У чоловіків захворювання має аналогічні прояви: висипання розташовуються на голівці статевого члена і крайньої плоті. У більшості чоловіків розвивається запалення передміхурової залози, що проявляється болями в промежині і утрудненням сечовипускання, почуттям неповного випорожнення сечового міхура.

Лабораторна діагностика: Мазок на вірус герпесу з місця ураження методом ПЛР (ДНК - діагностики). Кров на антитіла до вірусу герпесу методом ІФА.
Лікування тривале і направлене на припинення розмноження вірусу в організмі і підвищення захисних сил організму. Засобів, які діють безпосередньо на вірус, поки не знайдено. Використовують препарати зовиракс (ацикловір, виролекс), неовир, алпизарин, специфічний протигерпетичний імуноглобулін. Застосовуючи мазі для місцевого лікування, можна скоротити період загоєння виразок на уражених органах. З цією метою застосовують алпизарин, бонафтон, оксолін і зовиракс.

Для підвищення імунітету застосовують різні імуностимулятори, комплекси вітамінів і мінералів.
Для попередження рецидивів генітального герпесу рекомендується прийом ацикловіру (зовіраксу) кілька місяців.

Ускладнення, викликані вірусом герпесу під час вагітності: є однією з причин недоношування і передчасних пологів.

Профілактика: При наявність безладних статевих зв'язків обов'язкове використання презервативів, оброблених антисептиком типу ноноксинолом-9. Якщо ж презерватив використаний не був, після статевого контакту бажано використовувати спеціальні антисептичні препарати: «хлоргексидину біглюконат» або «Мірамістин», які згубно впливають на вірус герпесу.

Гонорея

Визначення: Гонорея - це бактеріальна інфекційна хвороба зовнішніх покривів з контактним механізмом передачі збудника. Характеризується запаленням слизових оболонок сечостатевих органів у дорослих і поразкою кон'юнктиви очей у новонароджених (бленнорея).

Збудник: Гонокок Neisseria gonorrhoeae з сімейства Neisseriaceae роду Neisseria, грамнегативний бобовидний диплокок.

Резервуар і джерела збудника: Людина, хвора гострою або хронічною формою гонореї.
Механізм передачі збудника: При статевому контакті без презерватива. У дівчаток спостерігається побутовий шлях передачі через користування загальними гігієнічними предметами. Гонорея новонароджених (бленнорея) вражає слизову оболонку очей, є результатом зараження при проходженні голівки дитини через інфіковані родові шляхи.
Інкубаційний період: Від 2 до 9 днів, частіше 3-5 днів; при бленнореї - від кількох годин до 2-3 днів.

Основні клінічні ознаки: У чоловіків свіжа гонорея частіше протікає у формі гострого уретриту з гнійними виділеннями і ріжучими болями на початку сечовипускання. Рясні гнійні виділення з уретри можуть призвести до розвитку фімозу або парафімозу. При відсутності адекватної терапії процес може стати хронічним, іноді викликає простатит, епідидиміт, везикуліт, що згодом може стати причиною безпліддя і порушення статевої функції. Свіжа гонорея у жінок зазвичай протікає без вираженої симптоматики, але може викликати уретрит, цервіцит, скінеіт, бартолініт, іноді проктит. Хронічна гонорея протікає без помітних симптомів, можуть спостерігатися ті ж ускладнення, що і при свіжій.
Гонорея у дівчаток відрізняється тим, що головним чином уражається вульва і піхва.

Лабораторна діагностика: Полягає у виявленні збудника в мазках з виділень уретри. Використовують також посіви на спеціальних живильних середовищах. ДНК - діагностика (ПЛР).

Лікування: Основний напрямок у лікуванні гонореї: застосування антибіотиків, активних відносно гонококів. Використовують препарати цефтриаксон, ципрофлоксацин, офлаксацін.
Лікування вагітних здійснюється антибіотиками еритроміцином, цефазоліном.
Для підвищення захисних сил організму використовують гонококову вакцину, пірогенал, продігіозан.

Хворий вважається вилікуваним, якщо протягом 2 місяців клінічного спостереження після повторних аналізів гонококи не виявляються.

Спроби хворого зайнятися самолікуванням призводять до затяжного прихованого протікання гонореї і збільшують стійкість гонококів до антибіотиків.

Диспансерне спостереження за перехворілими: Здійснюється протягом 3 місяців з проведенням контрольних обстежень. Крім того, протягом 6 місяців перехворілі гонореєю знаходяться на клініко-серологічному контролі з метою виявлення сифілісу при можливій змішаній інфекції.

Кондилома

Визначення: Кондилома або статева бородавка (від грец. кondyloma - розрощення, наріст, пухлина) - це обмежене сосочкове розростання шкіри і слизових оболонок людини має запальний характер. Розрізняють широкі кондиломи - грибоподібні розростання, що сидять на широкій основі і є найчастіше проявом вторинного сифілісу чи гонореї; загострення кондиломи викликаються патогенним для людини вірусом, подібним з вірусом, що викликає появу бородавок.

Збудник: Папілома вірус людини.
Резервуар і джерела збудника: Людина, хворий або носій захворювання.
Механізм передачі збудника: Інфікування відбувається при недотриманні правил гігієни, тісному контакті з хворою людиною або при попаданні відокремлюваного гостроверхів’я кондиломи на слизові оболонки людини. При генітальному, оральному або анальному контакті з джерелом зараження.

Інкубаційний період: Від 3 тижнів до 10 місяців.

Основні клінічні ознаки: Захворювання починається з появи дрібних, що нагадують ворсинки згрупованих рожевих вузликів. У міру їх збільшення і злиття утворюються пухлиноподібні розростання, що зовні нагадують півнячий гребінець, цвітну капусту, ягоду малини, що сидять на звуженій у вигляді ніжки підставці та завжди зберігають дольчату будову. Між папіломатозними розростаннями накопичуються відмерлі частинки, які мають неприємний запах. Піддаючись мацерації, загострені кондиломи стають болючими, а поверхня набуває яскраво червоного забарвлення.

У чоловіків кондиломи локалізуються в вінцевій борозні статевого члена, біля зовнішнього отвору сечовипускального каналу, на внутрішньому листку крайньої плоті, в області заднього проходу. У жінок - на внутрішній поверхні великих статевих губ, на малих статевих губах в області входу в піхву, промежини і навколо заднього проходу.

Вікова категорія хворих: Хворіють звичайно особи у віці статевої активності від 20 до 40 років і дуже рідко діти.

Лабораторна діагностика: Зіскрібок з ураженої ділянки слизової на вірус папіломи людини методом ПЛР (ДНК - діагностики ), або цитологічне дослідження.

Лікування: Самі кондиломи не зникають і потребують серйозного лікування, яке включає усунення основного патологічного процесу (лікування сифілісу, гонореї або інших інфекцій), а також припікання електрострумом, холодом або вишкрібання самих кондилом.

Оскільки повного лікування від ВПЛ-інфекції в даний час досягти фактично неможливо, мета терапії полягає у видаленні екзофітних кондилом, у гальмуванні умов для розмноження вірусу, зменшення впливу певних чинників для прогресування.

Різні терапевтичні методи в 50-94% випадків ефективні відносно зовнішніх генітальних кондилом, рівень рецидиву становить близько 25% протягом 3 місяців після лікування. Рецидиви генітальних кондилом частіше пов'язані з реактивацією інфекції, а не з реінфікування від статевих партнерів. Не можна виключати латентного перебігу ВПЛ без будь-яких клінічних проявів. При виборі терапії слід уникати токсичних схем лікування, а також процедур, пов'язаних зі скарифікацію (травматичні процедури з наступним утворенням рубців, шрамів).
У кожному разі, лікування повинно бути індивідуальним.

При лікуванні ВПЛ-інфекції застосовують такі методи:

1. Деструктивні:

• хірургічне висічення;
• електрохірургічні методи;
• кріотерапія;
• діатермокоагуляція;
• лазеротерапія.
   

2. Хімічні:

• азотна кислота;
• трихлороцетова кислота;
• солкодерм;
• ферезол.
   

3. Цитотоксичні препарати:

• подофілін;
• подофілотоксин;

5-фторурацил.

4. Імунологічні методи:
інтерферони: лаферон, циклоферон та ін (цей метод не розповсюджений, тому що малоефективний, дорогий і може застосовуватися тільки в комбінованій терапії).

Оптимальним в лікуванні ВПЛ-інфекції є комбінований метод, з використанням не тільки засобів, що сприяють руйнуванню пухлин, але і противірусних, антипроліферативних та імуномоделюючих засобів.

Лікування вагітних бажано проводити на ранніх термінах, дотримуючись особливої ​​обережності. Рекомендується застосовувати тільки фізичні деструктивні методи (кріотерапію і СО2- лазер). Цитотоксичні препарати протипоказані для лікування під час вагітності.

Чи можливе вилікування ВПЛ?

Важливим є той факт, що носійство ВПЛ не є довічним. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), при відсутності обтяжливих факторів протягом 3 років плоскоклітинні внутрішньоепітеліальні ураження низького ступеня тяжкості, містять ВПЛ, піддаються регресії (зворотного розвитку до норми) в 50-62% спостережень після адекватного лікування в 60% випадків у молодих ВПЛ-інфікованих жінок ДНК ВПЛ перестає визначатися кілька років. Швидкість регресії значно знижується при інфікуванні декількома видами ВПЛ, а також - при наявність в анамнезі кондилом вульви.

Але якщо вірус був виявлений по меншій мірі 3 рази з проміжками в 4 місяці, то у таких жінок ризик важких онкогенних пошкоджень епітелію зростав у 14 разів.

NB! Самолікування, а також безсистемне використання різних методів лікування може призвести не тільки до рецидиву ВПЛ-інфекції, а й до різного роду ускладнень (опіки, рубці, інтоксикація).

Не слід орієнтуватися на тривалий безсимптомний період і недооцінювати небезпеку папіломатозної інфекції. Багато типів ВПЛ ініціюють злоякісні захворювання.
Слід так само пам'ятати, що чим довше інфікована людина ВПЛ, тим вище ризик розвитку онкозахворювань.

Оскільки ця інфекція відноситься до захворювань, що передається статевим шляхом (ЗПСШ), необхідне обов'язкове використання презервативів при випадкових статевих контактах і статевих контактах з хворими ВПЛ-інфекцією.